Невдовзі Антипа вирушив на Святу гору Афон (у Греції), що уславилась як осередок православного чернечого життя. Там жили подвижники духу, постом і молитвою досягаючи внутрішньої гармонії. Обійшовши чи не всі афонські монастирі, Антипа в одному з них прийняв постриг і прибрав собі ім’я Антоній. За час свого подвижництва на Афоні він заслужив авторитет та повагу серед ченців, які й порадили йому повернутися на батьківщину, щоб нести слово Боже в люди.

Отож Антоній повернувя до Києва. Він відвідав місцеві обителі, але не вподобав жодної з них. Преподобний Антоній вирішив оселитися в окремій печері в селі Берестовому, у передмісті Києва. Після смерті київського князя Володимира Великого почалася боротьба за владу і Антоній покидає свою обитель. Він знову вирушає на Афон. Повертається він до Києва лише після утвердження на престолі Ярослава Мудрого та обрання митрополитом першого з місцевих ченців Іларіона. Антоній він знову оселився в печері. Він носив грубу «власяницю», харчувався тільки рослинною їжею, навіть у дозволені дні утримувався від вживання м’яса. Про ченця-аскета пішла слава Києвом і всією Руською землею. До Антонія сходяться подвижники та учні, молитвами і постом досягаючи релігійно-моральної досконалості.

Потерпаючи від щоденних відвідувачів і прагнучи самотності, преподобний Антоній перебрався на сусідню гору і викопав собі нову печеру. З часом поруч оселилися нові відлюдники, їх кількість постійно зростала. На прохання Антонія князь Ізяслав віддав монастирю гору над печерами і з благословення Антонія тут було споруджено дерев’яну церкву, а довкола обведено гостроколом. Монастир став жити за єдиними правилами і статутом, перейнятими з афонських обителей. Так заснувався Києво-Печерський монастир.

Антоній брав активну участь у політичному житті і підтримував князя Святослава Ярославича в його боротьбі за великокнязівський престол із князем Ізяславом Ярославичем. Під час повстання киян, обурених правлінням Ізяслава, Антоній перебирається до Чернігова.

Він полюбив у Чернігові Болдині гори, викопав тут печеру. І з того часу до наших днів на Болдиних горах існує печерний комплекс – Антонієві печери (входять до комплексу пам’яток Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»). Заснування печерного монастиря було тісно пов’язано з гострим суперництвом між двома найбільшими культурними та політичними центрами держави - Києвом та Черніговом.

Проте, в Чернігові Антоній жив недовго, з поверненням на київський стіл Святослава Ярославовича, він також прибуває до Києва. Останні роки преподобний Антоній провів у створеному ним Печерському монастирі, де 1073 року розпочав будівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці, ознаменоване багатьма чудесами.

Помер преподобний Антоній на 90-му році життя. Його мощі й донині знаходяться у печері, в якій він у пості та молитві ніс свій чернечий подвиг і яка названа його ім’ям, а Києво-Печерська лавра стала святинею православної церкви, що ось уже близько тисячі років є місцем поклоніння прочан.