 10 квітня в обласному художньому музеї відбулась “Зустріч з однією картиною” , присвячена до 525- річчю від дня народження Рафаеля Санті.
Присутні на заході мали змогу не тільки оглянути легендарну картину «Мадонна делла Седіа», але автор зустрічі, молодший науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи художнього музею Острякова Олександра Олександрівна, підготувала цікаву розповідь про життя Рафаеля Санті та історію самої картини.
Шанувальникам образотворчого мистецтва даємо можливість віртуально зазирнути на зустріч та ознайомитись з життям та творчістю видатного італійського художника доби Відродження – Рафаеля Санті.
В колекції Чернігівського обласного художнього музею знаходиться чудова картина , на якій зображена молода жінка (Марія), вдягнена в простий одяг, а поряд з нею два малюки (Христос та Іоанн Хреститель). Композицію доповнює позолочена рама з візерунками . Ймовірно, ця робота була написана в XVIII столітті невідомим художником і є копією з «Мадонни делла Седіа» Рафаелло Санті (Рафаеля Санті) (1483-1520). Картина потрапила до колекції художнього музею з Чернігівського історичного музею в 1984 році. А до того часу робота знаходилась в Прилуцькому краєзнавчому музеї.
Цікаво дізнатися про долю автора оригіналу «Мадонни делла Седіа» та історія створення шедевра.
1.Чотири генії сяяли в Італії в період Високого Ренесансу (1500-1550), вони увібрали в себе всі знання, всі досягнення попередніх століть. Кожен з них цілий світ, завершений і досконалий. Хто ж вони? Це - Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело і Тіціан.
З ім’ям Рафаеля в світовій історії мистецтва пов’язано уявлення про піднесену красу і гармонію. Його мистецтво гранично гармонійне, дихає внутрішнім спокоєм, душевною красою, умиротворенням. За своє недовге життя Рафаель створив велику кількість картин, всесвітньо відомі фрески, чудові портрети. Універсально обдарована особистість, як і багато інших майстрів італійського Відродження, Рафаель був також архітектором і керував археологічними розкопками. Сюжети творів Рафаеля різноманітні але протягом всього життя художника особливо приваблював образ Богоматері. Рафаеля заслужено називали «майстром мадонн», його картини « Мадонна Конестабіле», «Сікстинська мадонна», «Мадонна в зелені», «Мадонна делла Cедіа» («Мадонна в кріслі») отримали всесвітнє визнання. В Мадоннах Рафаеля втілена вічна краса материнства з його радостями та печалями.
«Природа подарувала Рафаеля світу тоді, коли побажала бути переможеною не тільки мистецтвом, але і доброчесністю. Його видатні досягнення ні в чому не поступляться особистій привабливості. В ньому сконцентрувались велика зосередженість, краса та талант.»1 У Рафаеля було визнане патриціанське обличчя з великими ніжними і уважними очима, повні, твердого обрису губи, довге, пишне, гарно розчесане волосся. В сильних і гарних рисах його обличчя відчувалась впевненість, але не було і тіні зарозумілості.
Рафаель Санті ( Рафаелло Санціо) народився в італійському місті Урбіно 6 квітня 1483 року в родині придворного поета та живописця урбінських герцогів Джованні Санті. Матір’ю Рафаеля була Манджа Чарла. Родина майбутнього художника не могла похвалитися стародавністю свого роду – його предки походили з містечка Кольтеруло біля Урбіно і були дрібними торговцями. Дитячі і юнацькі роки Рафаеля минули в оточенні мистецтва, а його перші враження овіяні поетичною красою скромного пейзажа Урбіно.
Художні традиції рідного міста, котре в другій половині 15 століття були одним з помітних центрів в італійської гуманістичної культури, відіграли велику роль в долі Рафаеля. Найбільшого розквіту Урбіно досягло в період правління герцога Федеріко де Монтефельтро (1444-1482). Його зусиллями була створена унікальна за кількістю та якістю рукописів бібліотека. В Урбіно працювало багато художників, творчість яких пов’язана з розквітом мистецтва Раннього Відродження. Серед них живописець П’єтро делла Франческа, видатний представник умбрійської школи 15 століття, написав тут свої знамениті портрети герцога Монтефельтро і його дружини Батісти Сфорцес. Відомо також, що Урбіно відвідував славетний гуманіст і архітектор зрілого Відродження Донато Браманте.
Перші кроки в мистецтві Рафаель зробив під керівництвом батька. Майбутній художник рано втратив батьків. Одинадцятирічний хлопчик залишився сиротою і був під опікою дядька фра Бартоломео. Після смерті батька, протягом п’яти років хлопець навчався в майстерні придворного живописця урбінських герцогів Тімотео Вітті. Це надало Рафаелю можливість більш свідомо сприйняти художні традиції умбрійської школи.
Великий вплив на творчість Рафаеля справило мистецтво П’єро делла Франческа з його прагненням до досконалого втілення ідеальних уявлень про гармонію світоутворення. Велике значення мали досліди П’єро делла Франческа в області кольору, його взаємодії освітлення з оточеними повітрям предметами.
А з 1500 року Рафаель починає навчатися у провідного майстра урбінської школи кінця 15 – початку 16 століття П’єтро Перуджино. Ще з часів Вазарі ранній період творчості Рафаеля справедливо називають « перуджиновським» і відзначають велику залежність учня від вчителя. « Вивчивши манеру Перуджино, – пише Вазарі, - він наслідував її настільки точно і рішуче у всьому, що його копії не можливо відрізнити від оригіналів»2.
Рафаель запозичив у Перуджино м’яку поетичність пейзажних мотивів, в в деякій мірі згладжену манеру тонкого живописного письма, ліричність жіночих образів. Разом з тим вже в таких його творах початку 1500-х років як « Мадонна Конестабіле» (С-Петербург, Ермітаж), «Заручення Марії» (Мілан, Брера) виявився рікосний дар Рафаеля – вміння побудувати ясну пропорційну композицію, вільну від всього другорядного, і засновану на гармонійному поєднання всіх її компонентів.
В Ермітажі можна побачити одну з ранніх робіт Рафаеля – «Мадонну Конестабіле» (вона називається за ім’ям її колишнього власника). На фоні широкого пейзажу – долин і пагорбів, ріки, сніжної гори на горизонті зображена молода жінка з дитиною. Задумлива, трішки сумна. Безгоміння оточує їх і від її схиленого обличчя, опущених очей відчувається передчуття печалі. Цнотливістю та душевною чистотою підкорює це маленьке тондо ( твір круглої форми), такі ж кришталево-ясні відтінки можна почути в співі омелюха. « Мадонну Конестабіле» не затіняють ні позолочена, прикрашена рельєфами рама, ні пишність величної зали; сяюча внутрішнім світлом, вона зосереджує на собі погляди .
Але все ж таки це лише ранній твір Рафаеля, художник ще зовсім юний, і ще знаходиться під значним впливом свого вчителя Перуджино.
Вперше він гучно заявляє про себе в « Зарученні Марії» (1504 рік).
Рафаель по-своєму виділяє головних героїв, нагороджує їх особливою шляхетністю, об’єднує їх легким незавершеним рухом, надаючи волю та витонченість всій композиції. Тут вперше можна відмітити неповторне відчуття кольору, властиве Рафаелю. В « Зарученні Марії» досягнута рівновага почуття та розуму, притаманна для всього мистецтва Рафаеля. Картина, здається, написана на одному подиху, але для важлива характеристики художнього образу важлива кожна деталь, котра слугує для створення загального враження.
Рафаель, про що свідчать вже ранні твори художника, мав надзвичайне почуття міри, природне тяжіння до гармонії та грації. При знайомстві з його картинами та фресками ( також і більш пізнього періоду) складається відчуття легкості і витонченої свободи їх виконання. В основі всіх творів Рафаеля була грація, яка надавала його картинам м’якої поетичності та тонкої чарівності.
ІІ. Велике значення в подальшому творчому розвитку Рафаеля мало його залучення до досягнень одного з найбільш розвинених художніх центрів Італії того часу – флорентійської школи.
Першу поїздку до Флоренції Рафаель здійснив в 1504 році, а в 1505 – 1506 рр. – другу. Серед його малюнків того часу збереглися вільні копії з картин Фра Барталомео та Леонардо да Вінчі. Рафаель потрапив до Флоренції в період інтенсивного розвитку її мистецтва. В ці роки були створені « Давид», «Мадонна Доні» та картон « Битва при Кашіне» Мікеланджело, «Мона Ліза» та картони « Мадонна зі святою Анною», та «Битва при Айарі» Леонардо да Вінчі.
Флорентійський період відіграв велику роль в творчості Рафаеля. Художник починає багато працювати з натури, вивчає анатомію, механіку рухів, складні пози та ракурси.
Рафаель створив свою манеру на основі попередніх здобутків сучасників.
Головна тема живопису Рафаеля у флорентійський період – Мадонна з дитям, котрій присвячено не менше 10 робіт. У Флоренції Рафаель створив свої знамениті мадонни ( «Мадонна дель Грандука», названа за ім’ям власника , галерея Пітті); «Мадонна зі щиглем», Флоренція, галерея Уфіцці; «Прекрасна садівниця», Париж, Лувр) .
«Мадонна дель Грандука» відноситься до 1505 року та вважається прототипом більш пізніх робіт флорентійського періоду. Мадонна і немовля, зображені на темному тлі картини ( мотив, який йде від Леонардо да Вінчі) пов’язані почуттям ніжної любові, висловленої в жесті малюка. Дивлячись на глядача, матір обіймає свого сина.
В свій час картина належала флорентійському художнику 16 століття Карло Дольчі, а потім великому герцогу Фердинанду III Лоторингському. Володар так захоплювався картиною, що не хотів розлучатися з нею, навіть під час подорожей – цей факт свідчить про нев’янучу славу мистецтва Рафаеля.
«Мадонна зі щиглем» з галереї Уфіцці у Флоренції, виконана в 1506 році для Лоренцо Наді. В 1546 році внаслідок трагедії, коли обвалився будинок власника , картина дуже постраждала і була потім реставрована Мікеле де Рудольфі дель Гірландайо. Група мадонна з немовлям та Іоанном Хрестителем займає більшу частину композиції, яка зберігається в галереї Пітті.
Цікава також «Мадонна з безбородим Йосипом». Йосип, Марія та немовля створюють просту та цілісну групу. Релігійність мотиву картини поступається його світськості з акцентом на передачі людських почуттів.
Перед глядачами постає картина родинного побуту. Це хвилина тихого мовчання, сповнена внутрішніх переживань, які важко висловити. Ці почуття чисті, сповнені світлом і теплотою материнства.
Остання флорентійська мадонна Рафаеля – «Мадонна Естерхазі» (Будапешт, музей образотворчого мистецтва). Картина не закінчена, але вона залишається одним з видатних прикладів мистецтва Рафаеля – його дивовижне поєднання тихої поетичності та прихованого драматизму. Цікавий сюжет цієї картини: маленький Іоанн Хреститель грається зі стрічкою, немовля Христос, котрий сидить на плащі своєї матері, тягнеться до стрічки, вказує на неї пальцем. Але Марія правою рукою втримує його від фатального кроку, від трагічної долі. Фігури зображені на цій картині сповнені руху.
Також 1507 року, перебуваючи у Флоренції, Рафаель написав «Покладення у труну», для Аталанти Бальоні з Перуджі в пам’ять про сина Грифоннєто, вбитого на площі умбрійського міста під час кривавої сутички родин. На цій картині зображено несення мертвого Христа. Страждання, яке виражали присутні не гучне, воно таке, яким його почував і розумів Рафаель – це покора долі. В цьому творі звучать нотки драматизму, в композиції картини відчувається вплив Мікеланджело.
Але основний поклик Рафаеля – це зображення Богоматері. Мадонни флорентійського періоду дорослішають, стають більш змістовними, сповнені чистотою та складністю життя.
III. В 1509 році Рафаель приїздить до Риму. Його багаж складався зі знань та роздумів про мистецтво великих майстрів.
В той час правив папа Юлій II, навколо престолу котрого зосередилась група гуманістів, літераторів, художників. Зв’язки між Папською областю, Римом та Урбіно були дуже тісними. В Римі активно працював урбінський архітектор Донато Браманте, котрий приїхав сюди з Ломбардії.
Крім того, в період правління Юлія II, з’явився новий імпульс до вивчення класичних старожитностей: в 1506 році урочисто, в присутності народу, художників та літераторів була відкрита скульптурна композиція «Лаокоон». Тепер центром творчих пошуків був Рим.
Рафаель, приїхавши до цього міста, поспішав увібрати нові почуття та враження.
Важко перелічити все, що створив Рафаель в Римі. 26-річний майстер отримав посаду «художника апостольського Престолу» та доручення розписати парадні покої Ватиканського палацу, а з 1514 року керує будівництвом нового собору св. Павла, в якості комісара старожитностей він займався охороною та переписом пам’яток стародавнього Риму.
Центральне місце в творчості цього періоду займає живопис парадних покоїв Ватиканського палацу. Розписи Станци делла Сеньятура (1508-1509) – одне з найбільш досконалих творінь Рафаеля. Тут розміщено величні багатофігурні композиції на стінах (об’єднують від 40 до 60 персонажів) «Диспут» ( Спір про причастя), «Афінська школа», «Парнас», «Заснування канонічного та цивільного права».
Не повторюючи ні однієї фігури чи пози, ні одного руху, Рафаель з’єднує їх гнучким, вільним природним ритмом, який тече від однієї фігури до іншої.
Тут проявляється талант Рафаеля – портретиста. Він включив у свої композиції портрети реальних історичних осіб: церковних сановників, папських секретарів, офіцерів швейцарської гвардії і своїх товаришів-художників. Римські портрети Рафаеля розкривають індивідуальні особливості внутрішнього світу людей і разом з тим є ідеальним уособленням гуманістичного ідеалу досконалої особистості, як втілення духовного багатства натури та фізичної довершеності. Це виразні твори « Бальтасаре Кастільйоне» ( 1513-1514 Париж, Лувр); « Портрет кардинала» ( біля 1512, Мадрид, Прадо).
В середині 1510-х років майстерня Рафаеля значно збільшилась. Серед його найбільш відданих учнів і вірних друзів були Джуліо Романо, Франческо Пенні, Джованні да Удіне. М’якість, терплячість і доброзичливість Рафаеля сприяла цьому творчому об’єднанню художників.
В римський період Рафаель значно рідше звертається до образу Мадонни, але знаходить нове, більш глибоке його вирішення. В цей час були створені «Мадонна делла Седіа» («Мадонна в кріслі»,1514-1515,галерея Пітті,Флоренція) та «Сікстинська мадонна»(1513-1514, Картинна галерея, Дрезден).
Цікавою є історія створення та композиції «Мадонни делла Седіа». В колекції Медичі картина знаходилась вже в XVI столітті. В 1589 вона прикрасила «Трибуну» Уффіці. З початку XVIII картина знаходиться в галереї Пітті. Як і «Сікстинська мадонна», ця картина відноситься до не багатьох робіт римського періоду, виконаних Рафаелем без допомоги учнів і є одним з найбільших шедеврів майстра.
Мабуть , «Мадонна в кріслі» - найбільш незвичайна з мадонн Рафаеля. Художник знайшов нове вирішення свого улюбленого образу, адже ні одна з мадонн не має такої життєвої повноти та земної чарівності. Герої картини належать до зовсім іншого світу, ніж лагідні світловолосі мадонни флорентійського періоду, з їх просвітленою молитовною задумливістю і тихим замилуванням. Цей світ наділений безпосередніми та схвильованими почуттями, більш земною красою.
На темному тлі зображена темноволоса красуня в святковому селянському вбранні з малюком на руках і маленький Іоанн Хреститель. Ніщо не нагадує в цій молодій прекрасній селянці, яка поривчасто і міцно пригортає до себе сина, Богоматір, яка вклоняється божественному немовляті – перед нами сповнена гордості, щастя та прихованої тривоги матір, та діти, схожі на маленьких титанів.
Картина сповнена відчуттям життєвої енергії, м’яку та нескладну гамму ранніх полотен замінює тепер насичена співзвучність блакитних і вохристо-жовтих, рожево-червоних та смарагдово-зелених тонів.
За переказом, одного разу на східцях церкви художник побачив молоду красуню-селянку, яка годувала дитину. Але Рафаелю у той момент ні на чому було малювати і він вибив дінце з бочки, що була поряд і зробив на ньому начерк. Цим неначе і пояснюється форма кола, в котру і включена композиція картини.
За іншою версією, моделлю для «Мадонни делла Седіа»була Форнаріна (справжнє ім’я - Маргарита Луті) і як вважає більшість мистецтвознавців, вона зображена на знаменитих картинах «Форнаріна» (1518-1519) та « Донна Велата» (1514), а також стала прототипом для «Сікстинської мадонни» (1513-1514).
Форнаріна (forno-піч) була донькою пекаря Франческо Луті. Рафаель випадково зустрів її і вона була його коханою жінкою та натурницею протягом 6 років. Вона не була вірною йому і після смерті Рафаеля стала відомою римською куртизанкою.
За іншою версією, Рафаель таємно одружився з Маргаритою Луті, хоча офіційно був заручений з Марією, племінницею впливового кардинала Біббієна, її ім’я згадується на кам’яній дошці, встановленій поряд з похованням великого майстра Відродження в римському Пантеоні.
Художника та його натурницю пов’язувало чисте кохання. Після смерті Рафаеля Форнаріна стала черницею, в монастирі вона і померла. Місце поховання Маргарити невідоме.
Справжнє ім’я Форнаріни встановив дослідник Антоніо Валері, котрий знайшов його у флорентійській бібліотеці в списках черниць монастиря, де вона зазначила себе як вдова Рафаеля. Якою б не була доля цієї жінки, вона стала безсмертною завдяки прекрасним творам великого майстра.
Рафаель бажав, щоб Мадонна мала людське обличчя, була жінкою з плоті та крові, котра могла б любити, сміятися та плакати . І не залишила байдужим того, хто на неї дивиться.
Рафаель займався не лише живописом , а також архітектурою та декоративно- ужитковим мистецтвом. Він збудував палаццо Пан -дельфіні у Флоренції, віллу Мадама біля Риму. Після смерті Браманте Рафаель керував будівництвом собору святого Петра в Римі. За його картонами були виткані гобелени , які зображають епізоди з життя апостола Петра. А перед його мадоннами люди стають щасливими та більш чистими серцем.
Рафаель помер 6 квітня 1520 року у розквіті слави, яка супроводжує його протягом багатьох століть. Поховали славетного художника в римському Пантеоні , «храмі всіх богів». Коли б ви не прийшли - взимку або влітку, весною або восени - на надгробку Рафаеля завжди лежать квіти. Невідомий художник. Мадонна делла Седіа. ХVIII. Копія з Рафаелло Санті Використані матеріали Острякової О. О. Олександр МАЙШЕВ |
