 Пісня – це пречиста пелюстка з маминої вишні, що зросла в Україні, а з садка вишневого коло хати видно її на цілий світ.
Пісня – це жива краплина маминої любові, яка із серця впала в рідну землю України, і любов та для її дитини велика, як ясний світ.
Любов матері – велике диво на землі, яке являється з вічності буття і не покидає дитину довіку. Вона чудотворна, як те біблейське гірчичне зерно, малесеньке, найдрібніше з усього земного насіння, а один чоловік узяв і посіяв його на полі своїм. І коли зійде з того зерняти паросток, і виросте, і стане деревом, то віття пустить таке велике, що птаство небесне злітатиметься і клубитиметься у віттях його. І має те дерево чарівну дивовину – воно буяє вічною зеленню, і дай, доле, щоб на ньому не зів’янув жоден листочок, бо любов материнська – як ангел-хранитель цілого роду. В отакій райській колисці маминої любові і народився хлопчина Толя, душа якого вмістила в собі і радість і смуток, любов до рідного краю та біль за його долю.
Народився Анатолій Пашкевич 11 лютого 1938 року у м.Баранівці Житомирської області. Заколисаний вишневим цвітом, вербовими косами та голубими вітрами, облизаний коровою Лискою, яку він любив випасати на березі Случі і яку батько продав щоб купити баян – Анатолій Максимович став талановитим композитором-піснярем. У співпраці з поетом Дмитром Луценком, Миколою Негодою було написано чимало гарних пісень, які полюбив народ. Це і „Хата моя, біла хата”, і„Степом, степом”, і„Ой ти, ніченько”, і „Мамина вишня”, і „Любисток”, і „Гуси летіли”...
Переїхавши на Чернігівщину у 1989 році Анатолій Пашкевич був зачарований мальовничою красою Придесення – його красунею Десною з розлогими верболозом берегами, високими як царівни соборами та чарівним співом солов’їним. А коли прийшов працювати у Чернігівський народних хор – прослухавши як співає кожний артист чи артистка він сказав: „Пташечки ви мої, зірочки красуні – ви моє найменше дитятко яке я викохаю своїми долонями”. І для кожної дівчини він віддавав свій талант, свою душу, силу, волю і терпіння, навчаючи їх правильно співати, дихати, володіти сценічною майстерністю та артистизмом. Для цих найменших дівчат та хлопців (бо найстаршим дитям був Черкаський заслужений український народний хор, Волинський заслужений український народний хор був другим дитятком) він написав цілий букет чарівних пісень та кантат, створив чимало композицій. Багаті за змістом і гармонією кантати „Чернігівські дзвони”, „Дума про Батурин”, „Крик попелу”, яку народний хор виконував разом з камерним хором ім. Д.Бортнянського (керівник - заслужений діяч мистецтв України Л.Боднарук) та симфонічним оркестром (керівник – А.Ткачук), „Лебеді материнства” (слова Василя Симоненка), прекрасні твори на вірші Миколи Негоди, Миколи Томенка, Леоніда Отрюха „Довженкова земля”, „Пролітали журавлі”, „Осипає цвіт калина”, „Мамині руки”, „Сорочка біла” , „В саду зрубали яблуню стару”, „Одинокий лелека” і багато інших.
У 1992 році колектив вперше виїхав з Анатолієм Пашкевичем за кордон до Бельгії, у 1994; 1995; 1996 і пізніше виїжджали до Німеччини (м. Меммінген), де Анатолій Максимович створив дві опери, що стали шедеврами. Це „Блудний син” та „Єйдерман”, лібрето для яких написав Герман Пфайфер.
Але одного січневого дня сипав білий сніг, немов мамина вишня скидала свої пелюстки, помирав Пашкевич... Засмутились співочими серцями, затріпотіли своїми душами ніби листочками його красуні дівчатка: Катя, Танюша, Ніна, Люба, Валя, Валюша, Світлана, Надія, Ліда та Клава і сестрички Людмила та Світлана. Але вони, його найменші донечки, берегині його чарівного мистецтва зростуть у вишневому саду України „Маминою вишнею” і полинуть у світ, благословляючи своїх діток гнучким гіллям, тремтливим листочком, пелюсткою білою-білою. Світлана Підгайна |
