Утворений у: 1923 р.
Площа: 140,0 тис.га.
Населення: 40,9 тис.чол.
Центр: смт. Бобровиця
Розташований на півдні Чернігівщини.
Межує з Козелецьким, Носівським районами Чернігівської та з Яготинським, Баришівським і Броварським районами Київської області.
Питома вага району - 4,4% території, 3,25% - населення... Читати далі »

Ярославка. Як і Стара Басань була заснована у 1196 році. Назва села походить від імені його засновника - чернігівського князя Ярослава, який правив у 1177-1198 роках.
До початку XVIII ст. Ярославка входила до складу Бобровицької сотні Київського полку і була власністю гетьманів. У 1713 році гетьман Скоропадський віддав Ярославку Києво-Видубицькому монастирю. Тут було створено економію з двох фруктових садів, ставу, водяного млина і винокурні.
У 1738 році в Ярославці з'явився самозванець, що видавав себе за сина Петра І Олексія Петровича. Ним виявився наймит басанського сот... Читати далі »

Сухиня. Вперше згадується в середині XVII ст. Козаки, що поселилися в Рудьківці у XV ст., належали до сухинського товариства. Звідси, мабуть, і походить назва Сухиня.
Територія сільської ради розташована в західній частині району, межує з землями Браницької та Рудьківської сільських рад Бобровицького району. Західна частина підвідомчої території межує з Козелецьким районом.
Відстань до районного центру автомобільними шляхами - 15 км, до обласного центру - 123 км.
За даними перепису 2006 року в Сухинській сільраді проживають 328 осіб.

Щаснівка. Вперше згад... Читати далі »

Стара Басань. Село розташоване на річці Басанці. Виникло село на початку XII ст. одночасно із Ярославкою. Вперше згадується в 1196 році. Як гадають краєзнавці, назва походить від слова Опасань, тобто охорона місцевості від набігів кочівників. Тут проходив кордон Київської Русі, і потрібно було «опасатись» ворогів.
До Старобасанської сільської ради відноситься хутір Тимки. Тут зберігся будинок з мезоніном – один з небагатьох, що залишився без змін зовні і всередині, зразок садибного будівництва XIX ст. в Україні. Збереглася і вся садиба. Вона належала Крицькій Д.Д. – дружині київс... Читати далі »

Соколівка. Село Соколівка (до 1958 року - Дєдово) - центр сільської ради, вперше згадується в другій половині XIX ст. Як гадають краєзнавці, в корені старої назви села лежить слово «дід».
Соколівській сільській раді належать села Бірки (навколо села росли густі соснові бори), Красне (село, що виникло в красивому місці), Мочалище (виникло серед боліт, серед мокрого місця), Новоселиця (новозаселення, вже покинуте жителями село) і Рокитне (село, поросле вербами, рокитами). Усі ці села підчас окупації були спалені.
Територія сільської ради розташована на південному заході райо... Читати далі »

Свидовець. До складу сільської ради входять села Буглаки (переважна кількість жителів села носять прізвище Буглак) і Татарівка (назва села, мабуть, пов'язана з кочівниками). Вперше згадується у 1155 році. Розташоване у верхів'ях річки Супою. У Іпатіївському літописі говориться: «...придоша изнова половцьі на мир и сташа по Дубенцю они и поверх Супоя». Ще у XIX ст. дослідник Бєляєв відзначав, що вираз «по Дубенцю» означає оозташування по річці Дубенець, а не поблизу поселення.
Між тим, поблизу верхів'я Супою нема річки Дубенець, а є річка Недра. Тож можна зробити висновок, що Недр... Читати далі »

Рудьківка. У документах уперше згадується в середині XIX ст. Невеличкий хутір Рудки або Грудки був заснований серед боліт на острівцях. Ці острівці називалися рудками або грудками. У XV ст. сюди прийшли шість козаків і заснували поселення. Вони копали тут болотну руду і в невеликих домницях плавили метал.
Рудьківській сільській раді підпорядковані села Коношівка (назву започаткував козак Конош) та Хомовці (першим поселенцем тут був Хома Бриль, що переселився з Браниці).

На території Рудьківки є кургани ІІ-І тис. до н.е.

Село Рудьківка розташоване на річці Бистриця на півн... Читати далі »

Піски. Село зачиналося на піщаних горбах, де колись у сиву давнину востаннє зітхнув і поник могутній скандинавський льодовик. Його води збігли у видолинки, котрі згодом перетворилися у своєрідні оазиси серед піщаного моря.
Минав час. Родина Маковія (так каже історія, саме з нього, втікача з-під панського ярма, зачалося село) розросталася. Вона вперто освоювала землі на схід, де були чорноземи, озера, пасовиська. Навколо найбільшої водойми -Подолу з'явилися садиби. Той, хто жив тут, вигідно відрізнявся від решти: город тягнеться до води, а на ньому – і жито, і картопля, і своя паш... Читати далі »

Петрівка. Уперше згадується наприкінці XVI ст. Щодо походження назви є кілька версій. На околиці села височить мурований стовп. Як гласить легенда, цей стовп побудували на тому місці, де нібито впала шапка Петра І, коли він повертався після Полтавської битви до Санкт-Петербурга, а тому поселення назвали Петрівкою.
За другою версією тут у свій час проїздила цариця Катерина П. їй сподобалася навколишня місцевість і вона наказала розбудувати село згідно з планом, де прямі широкі поперечні вулиці пересікаються такими ж поздовжніми. Село проглядається з одного кінця в інший. Ці вулиці... Читати далі »

Олександрівка. До складу сільської ради входять села Катеринівка, Лідино, Олександрівка.
Історія їх виникнення дуже цікава. Уся навколишня земля належала вороньківському поміщику Кочубею. Володіння так і називали – кочубеївщина. У другій половині XIX ст. (60-ті роки) Кочубей виділив земельні наділи трьом своїм родичкам - Олександрі, Катерині і Лідії, де вони побудували економії. В кінці XIX ст., коли почалися селянські виступи, зони стали продавати землі селянам на виплату, яка продовжувалася роками. Ці землі поступово заселялися вихідцями з різних сіл. Так утворилися села Катери... Читати далі »

Озеряни. Порівняно молоде село. Вперше згадується в письмових джерелах у другій половині XIX ст. Сільській раді підпорядковані села Дзержинське (від назви колишнього бурякорадгоспу), Плуг (зрозуміла річ, від слова плуг) та Майнівка (володіння поміщиці О.Майнової). Село Тарасівка вже зникло з лиця землі.
Як гадають місцеві краєзнавці, село виникло на березі озера, яке знаходилося між хуторами Приточилівка і Плуг. Того озера вже нема, а назва села залишилася.
На території села є курган Козак (ІІ-І ст. до н.е.).

До речі, дуже цікава історія виникнення Майнівки. 4 квітня 1... Читати далі »

Нова Басань. Село виникло в середині XV ст. як прикордонна фортеця для захисту населення від навали кримських орд. За переказами група покозачених селян Старої Басані на чолі з Яковом Зубцем за 18 км на південний схід від села спорудила у лісі земляну фортецю і сторожову вежу. Укріплення отримало назву Зубцовське містечко. Біля нього виникли хутори.
Грузьке (серед болотистої місцевості), Лисківка (тут живе багато жителів, які мають прізвище Лиска) і Сапонівка (від прізвища Сапон).
З часом ці хутори злилися з укріпленням і утворилось село, яке отримало назву Нова Басань, бо... Читати далі »

Марківці. Село, що належить до середніх за величиною населених пунктів району. Виникло воно після зруйнування Запорізької Січі. Заснував його один із запорізьких козаків Марко Боклан. Приїхав сюди, облюбував місце біля озера і поселився в густому лісі, в урочищі Ревня.
Спочатку це був невеликий хутір, який носив назву першого поселенця – Марків хутір. Згодом, як розрослося село, воно стало зватися Марківці.
На околицях села є кілька цікавих урочищ. На південь видніється високий курган. Зветься він Княждвір'я. За переказами та історичними джерелами в цьому місці в 1019 році... Читати далі »

Козацьке. Село було засноване в другій половині XVI ст. на річці Супій. Після розпаду Запорізької Січі тут поселилося декілька сімей козаків. Місцевість була навколо заболочена, непрохідна. На підвищеннях вони будували будиночки, займалися бджільництвом, пізніше садівництвом і на висипаних землях – землеробством. І тепер у селі переважають козацькі прізвища Запорожець, Хоменко, Федченко тощо.
До складу сільської ради входять села Козацьке, Миколаїв. Територія сільради розташована в південно-східній частині району, межує з землями Білоцерківської, Веприцької, Гаврилівської та Ново... Читати далі »

Кобижча. Найбільше село в Україні, його площа становить 1918 га, налічує 96 вулиць та межує з 6500 га лісу. Про походження назви села свідчить народна легенда, побудована на припущеннях і здогадках. Ніби в давні часи через село проїздила цариця Катерина. Побачивши гарне поселення, яке потопало в зелені, вона захотіла відпочити. Вийшовши з карети Катерина пройшлась по м’якій шовковистій траві, яка буяла обабіч ріки. Вона милувалася стіною лісу, чарівною гладдю ріки, вдихала на повні легені свіже повітря, і дуже їй захотілося щось з'їсти. Тоді цариця промовила: «Каби щі». Ці пророчі слова... Читати далі »

Гаврилівка. Центр сільської ради, куди входять також села Запоріжжя й Українка. Тут проживають 209 осіб. А назви населених пунктів говорять вже самі за себе.
Територія сільради розташована в піденно-східній частині району, межує з землями Козацької, Новобиківської та Петрівської сільських рад.
Відстань від районного центру автомобільними шляхами - 25 км, до залізничної станції - 28 км, до обласного центру - 150 км.

Горбачі. Село було заселене вихідцями із села Кобижчі в середині XIX ст. Як їхати до села з боку Кобижчі або Свидовця, то видно лише верхівки дерев, ... Читати далі »

Вороньки. Це мальовниче село розкинулося серед зелених садів. Кожен куточок його дихає історією. Розташовані Вороньки на берегах річки Супій. За літописними джерелами XIII ст. назва походить від притоки Супою – Ворониці (нині не існує). З переказів відомо, що через Вороньки проходив чумацький шлях.
Точніші відомості про Вороньки з'явилися на початку XVI ст. Ще одна з версій про походження назви села гласить, що нібито тут жило багато злодіїв –ворів-конокрадів. Як розповідали старожили, вони одного разу на ярмарку навіть скриню вкрали.

Річка Супій також таїть у собі багато тає... Читати далі »